Людмила Лінкевич: Українська література

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка

1. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

Тема. Іван Кочерга. Життєвий і творчий шлях. Тематична й жанрова особливість творів. Драматична поема «Свіччине весілля», її історична основа. Символічні образи свічки і світла у п’єсі.

Мета. Познайомити старшокласників із біографією драматурга, його складним і суперечливим шляхом у літературу, дати уявлення про складнощі при написанні творів про етапи історичної доби, які пережила наша нація в часи Київської Русі та Литовського князівства; опрацювати основний зміст драматичної поеми «Свіччине весілля», з’ясувати символічні образи твору; розвивати психічні процеси та мовлення учнів; виховувати самостійність у пізнавальній діяльності,почуття патріотизму, естетичні смаки та позитивні емоції, свідоме ставлення до життя.

Очікувані результати.

Після цього уроку учні зможуть назвати основні віхи життя і творчості Івана Кочерги, пояснити причини складнощів при написанні творів на історичну тематику. Учні знатимуть зміст драматичної поеми «Свіччине весілля», її жанрові особливості. Учні вмітимуть з’ясувати світоглядну позицію автора, схарактеризувати образи твору, розкрити їхню символіку, висловити власне ставлення до порушених проблем, створити міні-проекти.

Випереджувальне завдання: з’ясувати основні віхи життя і творчості Івана Кочерги, прочитати драматичну поему «Свіччине весілля».

Обладнання: текст твору, портрет письменника, ілюстрації до творів, інформаційні пакети для учнів, мультимедійна презентація.

Оформлення дошки: епіграф, ілюстрації, портрет.

Методичний коментар: пошуковий метод, аналіз, методи інтерактивного навчання, графічий прийом.

Перебіг уроку

І. Організаційно-мотиваційний етап

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Обмін побажаннями успіху з сусідом по парті (побажання записуються на пірамідках).

2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

Бесіда:

- Як ви розумієте вислів «майстер вічності»?

(Можлива відповідь: майстер вічності – це людина, що створює те, яке довго існуватиме, увічнюючи ім’я творця.)

- Що ми можемо назвати вічним? (мистецькі твори, людську пам'ять)

- «Майстром вічності» називає Івана Кочергу літературознавець Всеволод Неділько. Звернімося до епіграфів уроку: «Митці покликані народом для того, аби показувати світові насамперед, що життя прекрасне» (О. Довженко), «Розум мав вольтерівської гостроти, викривач був незрівняний, та все ж визначальним, мені здається, в його вдачі було саме це: ніжність, душевність, поетичність…» (О. Гончар). Як ви розумієте їх?

3. Постановка проблеми. Мотивація.

Проблемне питання: що потрібно людині, щоб досягти вершин майстерності, не втративши порядності, душевності, ніжності?

4. Повідомлення теми і мети уроку.

5. Цілевизначення і планування.

Учні визначають цілі уроку самостійно.

Метод «Мікрофон»

Сьогодні на уроці я знатиму...

Сьогодні на уроці я навчуся…

Сьогодні на уроці я розвиватиму…
Сьогодні на уроці я досягну успіху завдяки…

6. Визначення індивідуальних цілей, ознайомлення із загальними.

Складання схеми «ЗХВ» (учні заповнюють кластери схеми «ЗХВ», зачитують їх)

*Знаю*	*Хочу дізнатись*	*Вивчив*
Основні віхи життя Івана Кочерги	Цікаві факти з особистого життя

ІІ. Операційно-пізнавальний етап уроку

1. Когнітивний

Слово вчителя.

Йшов 1877-1878рік… Росія воює з Туреччиною за Балкани. Голодні й погано вдягнені російські солдати замерзали на Шипці, а на їхніх і так мізерних продовольчих пайках збивали собі неабиякий капітал інтенданти, тилові щури-чиновники. Ніхто з офіцерів не смів про це навіть заікатися: в кого гроші, в того й сила. Та знайшовся один штабс-капітан, який не побоявся й викрив шахрайство. Високоблагородія сприйняли це за шантаж й тричі намагалися відкупитися. Та безкомпромісний штабс-капітан Антон Кочерга не спокусився й таки подав рапорт про зловживання й корупцію. Проте підкупили інших, і в результаті винним вийшов сам Кочерга, якого «за наклеп» і як людину «неблагонадійну й неспокійну» попросили у відставку. Тоді майбутній батько(як ви вже, напевно, здогадалися) письменника у пошуках роботи помандрував селами і містами Росії: служив військовим, будівельником, залізничником.

Для багатьох знайомих батько Івана Кочерги вважався Дон-Кіхотом, бо відзначався надзвичайною чесністю й порядністю. Хоча й через ці риси характеру й була зруйнована блискуча кар’єра війського, та він ніколи не скаржився, що вчинив саме так. Цю порядність він особистим прикладом і виховає у синові.

Що ми ще знаємо про дитинство письменника?

Учнівські міні-проекти (випереджувальне завдання). У процесі виступів учні заповнюють кластери піраміди основними відомостями про життєві та творчі шляхи Івана Кочерги.

1.Родинне виховання.

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця. Мати Івана Кочерги була людиною акторських здібностей, уміла декламувати й імпровізувати, хоча й ніколи не виступала на сцені. При світлі гасової лампи малий Іван часто цілими вечорами слухав її чудові розповіді.

2.Життя «на колесах».

Родина часто переїжджала, оскільки Антон Петрович у той час став залізничним службовцем. Хлопчикові подобалося «життя на колесах», сповнене нових знайомств і нових вражень. З ранніх літ Іван був оточений піклуванням і увагою батьків, ріс переважно в «товаристві» літературних героїв, а не одноліток. Дитина росла не по літах розумною, допитливою.

3. Захоплення театром.

Малий Іван добре малював, і друзі сім'ї пророчили, що він обов'язково стане відомим художником. А хлопчик знайшов інше уподобання — захопився грою в театр. Він клеїв дерев'яних ляльок, малював декорації — мав перед собою кожного дня цілу іграшкову країну. В усіх провінційних містах і містечках, не кажучи вже про столицю, хлопчик просив батька відвідати з ним театр. Але після 1905 року не завжди щастило побачити дійсно серйозну виставу, бо почалася реакція й цензура дозволяла ставити лише примітивні водевільчики.

4.Освіта письменника.

Як і всі діти із заможних сімей, початкову освіту одержав дома. Лише 1891 р. родина оселяється в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. Одержавши диплом другого ступеня, молодий фахівець міг знайти собі роботу за спеціальністю навіть у Києві, але повернувся до Чернігова, де його давно вже чекала кохана дівчина, одружився — і ні одного дня так і не пропрацював юристом.

Аделаїда Соколовська була закохана в Івана ще з тих часів, коли він закінчував гімназію. Дівчина виховувалась у сім'ї старшої сестри — матері не пам' ятала (мати померла зовсім молодою), а батько — талановитий піаніст — постійно гастролював по країні й не міг брати дочку з собою.
Коли молодята побралися, їм було вже по 24 роки, але виглядали вони зовсім юними. У 1906 році в подружжя народився первісток Михайло, а через два роки —Роман.

5. Перші спроби пера.

Перший свій крок у літературу Іван Кочерга зробив ще у Чернігові у 1904 році, коли в «Черниговских губернских ведомостях» надрукував кілька ґрунтовних театральних рецензій, підписуючи їх або криптонімом «И.А.К.», або іменем одного з героїв майбутньої п'єси «Майстри часу» — Карфункель. Сам письменник початком своєї творчості вважав 1910 рік, коли була створена його перша романтична п'єса-казка російською мовою «Песнь в бокале». До речі, і перші драматичні твори, і перші вірші, і театральні рецензії (а їх назбиралося понад 90) письменник писав російською мовою. Пояснити такий феномен не важко: так було безпечніше, а до того ж, коли Івана приймали на державну службу, то, як і всіх чиновників, заставили дати розписку, що не є учасником жодної політичної організації, а потім ще й зобов'язали скласти церковну присягу на вірність самодержавній владі. Молодий Кочерга не відзначався радикалізмом, був працьовитим, законослухняним і сумлінним, за що досить швидко отримав чин колезького асесора і орден Станіслава III ступеня. Перша п'єса, написана російською мовою в 1910 році «Песнь в бокале» і перекладена Тичиною, вперше була поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. під назвою «Легенда про пісню». Успіху ця п'єса не мала. Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (російською мовою) — була поставлена 1913 року і мала помітний, хоч і скандальний успіх.

6. Літературна діяльність.

У 1914 році Іван Кочерга переїхав до Житомира. Уже після революції були написані такі п'єси російською мовою, як історична драма «Изгнанник Вагнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп» (1924), які завершують певний етап драматургічного розвитку. Українська мова творів, а нею письменник володів бездоганно, принесла йому славу. Українською мовою Кочерга почав писати на початку 20-х років. У цей період у драматурга з'являється інтерес до повсякчасних тривог і надій людини. Він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю» (1925).20 лютого 1926 року в театрі імені М. Заньковецької відбулася прем'єра «Феї гіркого мигдалю», у 1927 році драматург пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928 рік ознаменувався виходом кількох п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю, серед них — комедія «Натура і культура», драма-феєрія «Марко в пеклі» (1928) і низка так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років. Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самого твору рецензенти поставилися стримано.

У цей період І. Кочерга переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь». У 1929 році в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень — серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д.Гайдамаки (жовтень — листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 р. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі роки, починаючи з 1922 року.
Драматург створив чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (інша назва — «Пісня про Свічку», 1930), водевіль «Ліза чекає погоди...» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва — «Годинникар і курка», 1933).
Драма «Свіччине весілля» у творчому доробку Івана Кочерги посідає особливе місце. Вперше під назвою «Пісня про Свічку» вона вийшла друком у 1931 році. Через два роки під такою ж назвою твір видали російською мовою. Того ж року письменник вдруге зумів видати драму українською мовою, значно переробивши і змінивши назву — «Свіччине весілля». Безсумнівно, що друге українське видання було значно якіснішим, вдалішим. Саме в такій редакції твір дійшов до наших днів.

Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього почала тріумфальний похід по сценах десятків театрів. Окрилений успіхом, драматург пише все нові й нові твори.
П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 р. здобула (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

У 1934 році І. Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює над кіносценаріями і перекладами.

У 1941 році письменникові виповнилося 60 років. Разом з іншими талановитими людьми Кочергу евакуюють в Уфу, доручають йому посаду редактора газети «Література і мистецтво». Одночасно Іван Антонович стає науковим співробітником Академії наук УРСР, яка теж переїхала у столицю Башкірії.

У цей час Кочерзі жилося дуже тяжко. І не тільки тому, що сім'ю розмістили в маленькій кімнатці готелю, — тоді всі проживали в тісноті, — а ще й тому, що всенародна трагедія ставала його особистою катастрофою. Вразливий, нездатний на ілюзії чи просто оптимістичне бачення майбутнього України, митець надзвичайно тяжко переживав її окупацію. На чужині не писалося, а те, що виходило з-під пера, не мало такої сили, як твори, народжені в рідному краї. В 1943 році І. Кочерга переїхав до Москви. Але як тільки звільнили Київ, почав рватися в рідний край. Саме тут у 1944 році митець і закінчив свою лебедину пісню — історичну драму про часи Київської Русі «ЯрославМудрий». Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.
Після виходу п'єси авторові довелось хвилюватись не лише про долю твору, а й про свою власну (драматург очікував навіть арешту й розстрілу — такою була обстановка навколо «Ярослава Мудрого»). Літній І. Кочерга зламався як митець. Написані пізніше коротенькі драми уже не мали тієї глибини, яка властива найкращим драмам цього письменника. Правда, у 1948 році він ще створив досить гарну трагедію «Пророк» про Шевченка, але на сцені театрів цей твір з'явився аж у 1961 році, після смерті автора. За життя Кочерга одержав ще кілька болючих, добре продуманих ударів у спину від сталінських посіпак.

Письменник планував також написати драму про чудового українського музиканта М. Березовського, але тяжкі часи гонінь на все національне й патріотичне, смерть сина й цілий букет хвороб не дозволили І. Кочерзі втілити у життя свій задум. І хоча 1950 року письменникові було Присвоєне почесне звання заслуженого діяча мистецтв України, митець більше не написав жодного твору. У ці роки він займався хіба що перекладами художніх творів, адже досконало знав французьку та німецьку мови. Останньою завершеною роботою Кочерги-перекладача вважається «Приборкання непокірної» Шекспіра.

Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

1. Операційний

Пошуково-дослідницьке завдання

Завдання: на основі прослуханої інформації з’ясувати й вписати у центрі трикутників поняття, яке пов’язують три інші.

(Відповіді: драматична поема «Ярослав Мудрий»; драматична поема «Свіччине весілля»)

Робота з текстом драматичної поеми «Свіччине весілля»

Літературознавча хвилинка (робота з літературознавчим словником)

Завдання: з’ясувати особливості драматичної поеми як жанру

Довідка: драматична поема – невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу жанру становить внутрішній динамічний сюжет – власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними.

- Назвіть драматичні поеми, з якими ви знайомилися на уроках літератури. («В катакомбах» Лесі Українки, «По дорозі в казку» Олександра Олеся)

Слово вчителя: Іван Антонович Кочерга писав п’єси прозою і віршами. Серед великих його творчих досягнень особливе місце посідає поема «Свіччине весілля», оскільки їй притаманні найінтенсивніший емоційний сплеск, штормові удари людських почуттів і пристрастей. Романтична піднесеність драматичної поеми як жанру залежить від реальної життєвої основи ідейно-емоційних конфліктів.

Робота в групах «Читання з позначками» (читаючи текст про історію написання твору, групи роблять відповідні позначки навпроти потрібної тільки їм інформації: історики(І) – історична правда у драматичній поемі, письменники(П) – художній вимисел та його завдання, фольклористи(Ф) – обрядовість у творі, критики(К) – інформацію про те, чому цей твір викликав неоднозначні думки радянської критики.)

Драматичну поему «Свіччине весілля» було створено в 1930 році. Приводом до її написання став такий факт: знайомлячись з історичними матеріалами про минуле нашого народу, Іван Кочерга натрапив на 2 грамоти литовських князів, які панували на загарбаних землях Києва кінця ХV – початку ХVІ ст., де йшлося про заборону для простих людей користуватися світлом у своїх оселях. У передмові до свого твору письменник підкреслював, що заборона існувала щонайменше 15 років і у грамотах згадувалося невдоволення киян з цього приводу. Історія не подавала повстання ремісників – у творі це художній домисел.

Тема литовського панування в Україні була заборонена в радянські часи, тому читачі мусили сприймати подане драматургом на віру, не маючи належних уявлень про історичний проміжок часу, охоплений у творі. Історичні дані свідчать, що, по-перше, саме литовські князі допомогли Україні звільнитися від монгольського іга. По-друге, підпорядкувавши собі Україну, литовські володарі сприйняли як належність вищість української культури, визнали українську мову державною, запровадили нею діловодство. Статут Литовський, магдебурзьке право були документами високого рівня, давали українцям право на розвиток ремісництва та торгівлі.

Але повернемося до часового відрізку драми Івана Кочерги. Тоді Литва володіла тільки частиною України та Києвом.

Київ, що вважався торговельним центром, не процвітав, бо його постійно руйнували набіги татар. Ремісничі квартали того часу можна назвати дерев’яно–солом’яними. Вони спалахували під час пожежі в одну мить. Очевидно, саме з метою безпеки було прийнято литовськими князями заборону світити світло.

У передмові до «Свіччиного весілля» драматург мотивує причини ймовірного повстання насамперед тим, що кияни збагнули посягання місцевих чиновників на їм дане магдебурзьке право.

У тій же передмові автор згадує про народну київську традицію, за якою 1 вересня дівчата «женили свічку». В цьому обряді відчувається вцілілий язичеський аспект, адже магічні дії зі свічкою використовували під час ворожінь на Андрія, Різдво, Івана Купала. Щоб вгадати, який буде суджений, дівчата опівночі запалювали нову свічку з ярого воску, прикрашену стрічкам та квітками, і по тіні, яку кидала свіча на стіну, визначали зовнішність нареченого. Сама назва звичаю наштовхнула письменника на показ весілля у драмі, а одночасно дала прізвище головному героєві.

Інтерактивна вправа «Асоціативний кущ»

Завдання: навести асоціативний ряд слів до понять «світло», «свічка», з’ясувати значення цих символів.

Можлива відповідь: Спираючись на цитату з твору: «Не діжде він, щоб знов/ Ми як раби на замок працювали/ Та як кроти сиділи без вогню!», можна зробити висновок, що світло у створенні збірного образу київських ремісників виступає як конкретний об’єкт їх боротьби і разом з тим як символ постійного прагнення до кращого життя.

Вибірково-асоціативний диктант
Завдання: вибрати з переліку словосполучень ті, що стосуються свічки як символу у драматичній поемі Івана Кочерги «Свіччине весілля».

Головний герой, обрядове дійство, молитва до Богородиці, боротьба за світло, протипожежна безпека, конфлікт твору, надія на краще життя, виріб з ярого воску, молодість, життєствердність.

«Сенкан»

Свічка

Животрепетна, молитовна.

Зігріває, освітлює, відроджує.

Символ надії на краще.

Світло.

ІІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап

Бесіда

1. Який епізод з життя письменника вас найбільше вразив і чому?

2. Що потрібно людині, щоб досягти вершин майстерності, не втративши порядності, душевності, ніжності?

3. Вкажіть жанр твору Івана Кочерги «Свіччине весілля», назвіть ознаки.

4. Під якою назвою був вперше опублікований цей твір?

5. Назвіть персонажів драматичної поеми «Свіччине весілля».

Інтерактивна вправа «Женити свічку»

Завдання: На уроці ми вже розглянули фольклорне підґрунтя написання твору. Назва твору суголосна назві обрядового дійства. Спробуймо прикрасити («оженити») імпровізовані свічки словами-стрічками: «Що найбільше сподобалося на уроці?», «Новою інформацією для мене було…», «Після уроку я зможу…, вмітиму…»

Домашнє завдання

Обов’язково загальне

1. Виписати цитати до образів Івана Свічки та Меланки.

2. З’ясувати проблематику драматичної поеми «Свіччине весілля»

Диференційоване

Написати твір-мініатюру на тему: «Іван Свічка та Меланка – живе втілення українських національних морально-етичних ідеалів хлопця та дівчини»

2. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

Тема. Втілення в образі Івана Свічки непоборної сили українського народу в боротьбі за щастя і волю. Образ Меланки як символу України та її тернистого шляху в історії.

Мета: допомогти учням глибше зрозуміти твір, розкрити образи головних героїв, закріпити вивчене про архітектоніку художнього твору та його художні засоби, виховувати старшокласників на морально-етичних національних зразках, розвивати усне мовлення, логічне мислення, уяву.

Очікувані результати.

Учні знатимуть зміст і проблематику драматичної поеми «Свіччине весілля», її жанрові особливості. Учні вмітимуть характеризувати головних героїв твору, розкрити їхню символіку, висловити власне ставлення до вчинків персонажів, як позитивних, так і негативних , підтверджувати власну думку цитатами з твору.

Випереджувальне завдання.

Створити мультимедійну презентацію «Герої драматичної поеми Івана Кочерги «Свіччине весілля».

Підготувати інсценізації уривків з твору.

Обладнання: текст твору, портрет письменника, ілюстрації до творів, інформаційні пакети для учнів, мультимедійна презентація

Оформлення дошки: епіграф, ілюстрації, портрет.

Методичний коментар: пошуковий метод, аналіз, методи інтерактивного навчання, графічий прийом.

Перебіг уроку

І. Організаційно-мотиваційний етап

Аутотренінг.

(учні передають один одному свічку і проговорюють фразу: «Я хочу, щоб я і ти на уроці змогли…»)

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Учні слухають пісню В.Шинкарука «Свіча».

- Поясніть, як ви розумієте слова:

Запалю свічу з віком віч-на-віч,

Запалю свічу, щоб здолати ніч,

Запалю свічу у тривожний час,

Помолюсь вогню, щоб вогонь не згас.

2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

Бесіда.

- Які ваші враження після прочитання твору?

- Які проблеми порушує Іван Кочерга в драматичній поемі – «кращій справі літературного життя»?

Перевірка домашнього завдання. (Учні підтверджують думки цитатами з твору)

Проблематика «Свіччиного весілля» Івана Кочерги

1) Проблема волі, та шляхів її здобуття.

…тільки що ж робить,

Коли добром ніхто не дасть нам світла -

Його здобути треба - не молить,

Бо без борні нікчемні все молитви.

І свічки мирної не варта та країна,

Що в боротьбі її не засвітила. (зброяр Іван Свічка)

2)Проблема патріотизму.

« Хоч не мені - для вільного народу/ Колись зоря займеться світова». Це зоря волі, зоря вільної від чужих панів Батьківщини, зоря світла, що зігріває серця простих людей, які зуміли здобути свої привілеї у жорстокій боротьбі з іноземцями, що знущаються з бідних ремісників. Адже є ще такі люди, в серцях яких відчувається «вільний лицарський дух козацтва», хто взяв на себе нелегкий труд «шаблею і сохою далекі наші межі боронить». П’єса І. Кочерги «Свіччине весілля» вчить любити нашу Батьківщину в минулому, теперішньому та прийдешньому, вчить віддавати всі сили, щоб вона з кожним роком все кращала.

3)Проблема кохання.

Поруч із І.Свічкою – його наречена Меланка. Автор використовує традиційні художні засоби змальовуючи образ дівчини, що йде за коханим на боротьбу, зберігає вірність і в найстрашніші хвилини. Кращі якості душі Меланки проявляються в її конфлікті з князем Ольшанським. Коли він ставить її перед вибором: смерть Свічки чи «кохання» князя - заради життя дорогої людини, Меланка йде за князем. Перед читачем образ, в якому втілено найкращі риси української жінки.

4)Проблема народної боротьби та самопожертви заради високих ідеалів.

Ця проблема знаходиться в епіцентрі твору. Кочерга використовує прийом драматичного протиставлення двох таборів, Подолу і Верхнього міста, для загострення основного конфлікту. Наскрізним і символічним єобраз Свічки, вогню. Навколо світла волі для боротьби, для боротьби за нього збираються подільські цеховики Чіп, Коляндра, Передерій. Власне, формальним приводом для конфлікту, який розгортає дію, є заборона світити світло у Києві. Пани бенкетують, а люди змушені сидіти в темряві: «без світла, в темних хатах, як кроти». Київські ремісники, змальовані Кочергою правдиво і переконливо, уособлюють Україну, що бореться. Подія вирує тому, що вбачає у жорстоких наказах Воєводи пряме зазіхання на свої права та привілеї, спробу перетворити вільних громадян на покірних рабів. Деякі з них, Кожум’яка Чіп та Золотар Передерій, закликають дати гідну відсіч поневолювачам.

3. Постановка проблеми. Мотивація.

Слово вчителя: Любов «пориває людей на подвиг, на борню, на бій». Для Свічки особисте й громадське завжи поруч, герой не розуміє свого щастя без визволення міста від гніту володарів. Адже це рабство не тільки фізичне, а перш за все духовне:

Тоді весілля справлю я своє,
як все Подольє свічками засяє.

Чи погоджуєтесь ви з думкою головного героя твору:

Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.

4.     Повідомлення теми і мети уроку.

5.     Цілевизначення і планування.

Складання схеми «ЗХВ» (учні заповнюють кластери схеми «ЗХВ», зачитують їх)

Знаю

Хочу дізнатись

Вивчив

Як характеризувати героїв драматичного твору

Чому Меланка уособлює Україну

Персонажів драматичної поеми, проблематику твору

6. Визначення індивідуальних цілей, ознайомлення із загальними.

ІІ. Операційно-пізнавальний етап уроку

1.     Когнітивний

Робота в парах (Завдання: кожній парі учнів пропонується, користуючись довідковим матеріалом та цитатами, виписаними вдома, опрацювати один підпункт плану характеристики питання, записати його на продовгуватій стрічечці паперу (уявній дощечці містка); далі представити його протягом однієї хвилини, почепити на дошці, таким чином утворюючи місточки від головних героїв до читачів.)

Слово вчителя

Звернімося до епіграфу уроку. «Театр – умовна річ, - говорив Іван Кочерга. – Не можна, щоб все було, як у житті, і часом така реальна гра перекидає місток зі сцени. до глядача» . Отже, певною мірою ідеалізуючи образ Івана Свічки та Меланки, письменник прагнув змалювати їх більш виразно як носіїв ідей свого часу. Спробуймо пройти уявний місток характеротворення головних персонажів за допомогою плану.

Образ Івана Свічки

1.Іван Свічка – організатор боротьби київських цеховиків проти литовських поневолювачів (Особливо ж вагомим є образ головного героя драми зброяра Івана Свічки. Це він добре знає життя і людей, це він дбає про інтереси громади, це він ладен віддати життя за загальну справу. Його мужність і висока людська гідність зумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. На кпини воєводи ув’язнений Свічка впевнено відповідає:

Немає в світі бурі, щоб огонь

Могла задути вічний та правдивий!

Свічка веде людей повернути «привілеї» свої:

А не віддасть добром, то візьмем силою,

Об заграву шляхетного їх замка

Тоді засвітим наші каганці! )

2.Ставлення до Свічки ремісників і панів.

3.Основні риси характеру героя:

а) сміливість, відвага та мужність;

(Але наперекір усім панам та їхнім прихвосням здобуває Свічка князівську грамоту - «Хай буде світло!» Святкують люди Свіччине весілля, хоч і недовгою була їхня радість: забирають ватажка їхнього до воєводи. Але ніхто не в змозі звернути з обраного шляху Свічку, ніхто не зможе загасити вогонь, що здавна полум’яніє в серцях людей:

Немає в світі бурі, щоб огонь

Могла задути вічний та правдивий,

Задути можна свічку, загасить

Пожежу навіть можна, навіть всі

Жаринки найдрібніші затоптать,

Але живий вогонь і в кремінці

Чекає лиш, щоб ми його збудили,

- це слова Івана Свічки, який вже був загнаний у куток воєводою, але не був зломлений, як не була зломлена його дівчина Меланка.)

б) ввічливість, благородство і почуття власної гідності;

в) любов до Меланки.

4.Особливості мови персонажа. (Мова афористична яскрава і переконлива завдяки вживанню риторичних запитань, звертань, влучних метафор, епітетів.)

5.Оцінка образу літературною критикою. (Дехто закидав авторові «Свіччиного весілля», що головний герой твору надто високо свідомий, як для епохи середньовіччя)

Образ Меланки

1.Соціальне походження Меланки.

2.Дбайливе ставлення до матері. (А яке щире, чуйне у неї серце, як вона любить свою матір, заради якої порушує страшну заборону світити світло! «Сумує мати в темряві, благає, Щоб засвітила…»)

3.Повага до дівчини з боку подруг та ремісників.

(Меланка для дівчат, для своїх подруг - красуня, свічка, яку вони не дають скривдити писару Козеліусу. Як і для свого коханого, Івана Свічки, багато вона значить для них, бо віддають належне і її вроді, і її розуму, рішучості та вірності у коханні.)

4.Основні риси характеру:

а) висока моральність, людська гідність;

б) тактовність і принциповість;

(Зваблива і світла, неначе промінь сонця, Меланка чарує усіх - від подруг до свавільного князя Ольшанського. Одного разу її побачивши, хоче цей підступний і жорстокий князь оволодіти тим, що сподобалось. Але не така Меланка, щоб проміняти щире кохання на брязкіт золота. Відповідає вона на залицяння Ольшанського:

Не для князів литовських чи німецьких

Моя дівоча воля - вільна я.)

в) скромність і доброзичливість;

г) вірність у коханні до Івана Свічки;

д) здатність на самопожертву (Вірна вона своєму Іванові, бо кохає його, і кохає щиро, заради нього ладна піти на все, навіть віддати своє життя. Тому і вмовляє Свічку, щоб не рвався він «до згуби», бо цим завдає її серцю болю. Але не боїться вона ні погроз князя Ольшанського, ні воєводи, тому і близька усім людям Подолу, тому і говорять при неї на весіллі:

Сім років тебе,

Мов свічечку ясную, ми чекали

І в темряві журились, а тепер

Ти увійшла, і раптом засіяла

Палата вся від радісних огнів.

Наче повертається життя до цієї дівчини, коли почула відповідь воєводи: якщо вона донесе свічку незгаслою до в’язниці, де знаходиться її коханий, то звільнять його. Не може не зворушити трагічний шлях Меланки, шлях, коли вона береже, більше, ніж власне життя, вогник свічі, який має врятувати життя Іванові:

О, поверни мою любов єдину,

О, поверни щасливу ту годину

І свічку цю весільну засвіти.

Чи є ж такая сила,

Щоб свічку цю у мене загасила?

З моїм життям, з моїм життям хіба

Але не судилося Меланці бути разом з Іваном Свічкою, гине вона, хоч і на руках коханого. Гине через ненависного князя Ольшанського, який хотів силою домогтися кохання Меланки. Не пішла на це вірна дівчина, бо честь для неї - найголовніше, як і кохання. її смерть запалила на боротьбу весь народ, смерть її обурює киян, і вони на чолі з Іваном Свічкою стають до борні за волю.)

5.Ставлення автора до образу Меланки.

(Сам автор у передмові до п’єси говорить: «Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгасний вогник, крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом України, що із тьми віків та через стільки бур пронесла незгаслим вогник своєї волі й культури…»)

Висновки

Чи можна вважати злодійством здобуття Іваном Свічкою князівської грамоти в замку воєводи? Думаємо, що ні. Адже злодійство, крадіж – це таємне привласнення чужих речей. А грамота не була власністю воєводи. І Свічка керувався не егоїстичними почуттями: «Годі вже! Життя не пошкодую,/ А привілеї наші поверну».

Отже, Образ Меланки - це образ України, яка через негоди та бурі пронесла невгасиме прагнення до волі, до незалежності, як пронесла сама Меланка непомітний вогник свічі.

1. Операційний

Інсценізація уривків з драматичної поеми «Свіччине весілля» (діалог Івана Свічки та Меланки)

(Свічка пригортає кохану до себе, цілує. Ідуть, сідають біля хати)

- О любий мій…

- О зіронька ясна…

- І все ж таки на тебе я сердита,

Бо мед у тебе тільки на вустах,

А ділом болю завдаєш мені ти

І не жалієш серця ти мого…

- Та що це ти! Тебе я скривдив, люба?

- Навіщо, як метелик на вогонь,

Ти рвешся до пригоди та до згуби?

Нащо тобі те світло? То хіба

І в темряві не ясно нам з тобою…

Для мене – цілий світ в твоїх очах,

Навіщо ж ти шукаєш неспокою?

Не любиш ти…

- О любий друже мій!

Чи не любов од віку пориває

Людей на подвиг, на борню, на бій?

Отак і я на честь твою жадаю

Всі засвітити в Києві вогні!

- Боюся я вогнів нічних – вони

Моїй душі ворожать тільки горе…

(Підводиться)

Прощай, мій любий…

- О, побудь, не йди…

- Не можу, милий… І матуся хвора… І пізно вже…

- До завтрього!

- Прощай!

- Прощай, чудова дівчино… Тобі

Знайду я долю і життя твоє,

Як свічку тиху, засвічу і вкрию…

Літературний диктант «Так – Ні» за твором «Свіччине весілля»

1. Вперше під назвою «Пісня про Свічку» драматична поема вийшла друком у 1931 році.

2. Шавула був воєводою Київським. (Ні – війтом).

3. У творі наявний любовний трикутник «Іван Свічка – Меланка – писар Козеліус» (Ні - «Іван Свічка – Меланка – князь Ольшанський»)

4. Архаїзм «яко татя», яким звинувачують Івана Свічку, означає, «як злодія».

5. «Не сором таку красу і злочином здобуть», - заявляє Ольшанський.

6. Наприкінці твору Меланка залишається живою. (Ні)

7. Історія не подавала повстання ремісників — у творі це художній домисел.

8. «До помсти всі! До волі! До борні!» - закликає ремісників Гільда. (Ні – Свічка)

9. У творі наявні дві сюжетні лінії.

10. Образ Меланки – символ України та її тернистого шляху в історії.

ІІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

- Чи досягли ми поставлених цілей на уроці?

- Що нового я дізнався на уроці?

- Чи легко «бути свічкою» в житті, освітлюючи своїми діями шлях іншим?

- Чи проклали герої поеми місточки розуміння до наших сердець?

Домашнє завдання

Обов’язково загальне

Прочитати «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги, виписати цитати до образу князя.

Диференційоване
Твори-мініатюри на теми: «Свічкою освітлюємо шлях, або Як написати твір за поемою І. Кочерги», «Історичне минуле українського народу в творчості Івана Кочерги».

3. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

Тема. Драматична поема «Ярослав Мудрий» як глибоко патріотичний твір про наших славних предків. Своєрідність драматургії І. Кочерги. Продовження ним класичних традицій. Утвердження поетичного стилю в драматургії. Романтичний пафос і психологізм його п’єс, їхній образний символізм. ТЛ: образи-символи, драматична поема (повторення)

Мета. Познайомити учнів з перипетіями, пов’язаними з цим твором навчити самостійно аналізувати ідейний зміст художнього твору,пояснити пафос та актуальність драми,закріпити знання літературознавчих термінів, з’ясувати своєрідність драматургії Івана Кочерги, виховувати почуття гордості за історичне минуле нашого народу; розвивати логічне мислення, мовлення.

Очікувані результати.

Учні знатимуть зміст і проблематику драматичної поеми «Ярослав Мудрий», її жанрові особливості. Учні вмітимуть самостійно аналізувати ідейний зміст художнього твору, пояснювати пафос та актуальність драми, висловити власне ставлення до вчинків персонажів, як позитивних, так і негативних , підтверджувати власну думку цитатами з твору.

Випереджувальне завдання.

Підготувати повідомлення та презентацію на тему: «Ярослав Мудрий і Софія Київська».

Обладнання: текст твору, портрет письменника, ілюстрації до творів, інформаційні пакети для учнів, мультимедійна презентація.

Оформлення дошки: епіграф, ілюстрації, портрет.

Методичний коментар: пошуковий метод, аналіз, методи інтерактивного навчаня, графічий прийом.

Перебіг уроку

І. Організаційно-мотиваційний етап

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Аутотренінг «Кольоровий настрій»

Для мене мудрість асоціюється з __________ кольором.

Мій настрій на уроці____ кольору, бо___.

Бажаю веселкового настрою своєму сусіду по парті.

2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

Перевірка домашнього завдання (учні зачитують свої твори)

3. Постановка проблеми. Мотивація.

Робота з епіграфом.

«Береться мудрість не із заповітів,

А із шукань і помилок гірких».

Слово вчителя.

Максим Рильський писав: «Кожна п’єса Івана Кочерги відкриває нову сторінку мистецтва… Коли я читаю «Ярослава Мудрого», я згадую найвищі зразки поетичної драматургії – Пушкіна, Шекспіра, Олексія Толстого, Шіллера, Лесі Українки…».

Проблемне питання: в чому полягає велич та мудрість драматургії Івана Кочерги; що є визначальним: чи геніальність автора у зображенні історичної тематики, чи історія – благодатна тема для авторського злету?

4. Повідомлення теми і мети уроку.

5. Цілевизначення і планування. Визначення індивідуальних цілей, ознайомлення із загальними.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Сьогодні на уроці я навчуся… дізнаюся про…

Сьогодні на уроці я розвину… удосконалю…

Сьогодні на уроці я зможу…

ІІ. Операційно-пізнавальний етап уроку

2. Когнітивний

Робота творчих груп учнів та складання інтелект-карти «Що я знаю про «Ярослава Мудрого» Івана Кочерги» (Учні творчих груп презентують повідомлення на заздалегідь запропоновані теми, решта учнів складає в процесі ознайомлення карту пам’яті методом гронування).
ІСТОРИЧНА ОСНОВА П'ЄСИ «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ» ТА ІСТОРІЯ ЇЇ НАПИСАННЯ

П'єсу І. А. Кочерги «Ярослав Мудрий» називають вершиною його творчості. В основу ЇЇ написання драматург використав історичні події XI ст. Саме в цей час князем Київської Русі був Ярослав Володимирович, якого в народі прозвали Мудрим. З багаторічного князювання Ярослава І. Кочерга взяв лише невеличкий період з 1030 по 1036 рік. Це був час, коли князь після тривалих воєн з удільними князями і зовнішніми ворогами Русі міцно закріпив за собою великий київський престол і приступив до здійснення давно поставленої мети — високо піднести культуру руської землі..
Ярослав — цікава і дуже суперечлива постать: жорстокий воїн і мудрий книголюб; творець першого зведення руських законів — «Руська правда» — і князь, який карав в усобній боротьбі навіть найближчих родичів, відомий політик і натхненний будівничий.
П'єса написана в 1944 році. Порушені в ній проблеми синівської любові до рідної землі, готовність перемогти будь-яких ворогів Батьківщини були дуже актуальними для періоду Великої Вітчизняної війни. Мужність наших далеких предків, їх бойова доблесть були прикладом для воїнів, яким теж близькі слова Ярослава: «Під Києвом великим златоглавим Хай задзвенить прадідна наша слава! Хай загримлять червленії щити! То не дамо ж гнізда свого в обиду, Вперед, на бій за землю нашу рідну, За Київ наш, державний і святий!
«Ярослав Мудрий» у своїх глибинних основах народжений епохою Великої Вітчизняної війни, тим загостреним відчуттям величі національних історичних традицій, яке властиве мисленню й літературі тих часів»,— зазначає літературний критик Наталія Кузякіна.
Остаточний варіант п'єси написаний у 1946 році. І. А. Кочерга виділив у п'єсі п'ять дій, кожна з яких має свою назву і відповідає певному часові:

Дія І — «Сокіл» (1030 р.)
Дія II — «Закон і благодать» (1030 р.)
Дія III — «Квітневий сніг» (1032 р.)
Дія IV — «Каменщик і князь» (1032 р.)
Дія V — Перша відміна «Гуслі і меч"
Друга відміна «Золота брама» (1036 р.)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА П'ЄСИ «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ»

За жанром «Ярослав Мудрий» — це історична драматична поема. У передмові до твору драматург вказав, що взяв за основу твору життя і діяльність Ярослава з 1030 по 1036 роки, крім однієї неточності: на 1032 рік автор відніс шлюб Ярославової дочки Єлизавети з Гаральдом норвезьким, хоч насправді ця подія відбулася значно пізніше, у 1044 році. Драматург мотивує це тим, щоб не розтягувати часу в драмі. Мають місце і деякі порушення обставин битви з печенігами під Києвом у 1036 році. За даними літописів Ярослав був у Новгороді і вже потім прийняв бій з печенігами. А в драмі Ярослав довідується про рух печенігів на Київ, перебуваючи саме в цьому місті. Але ж це і є художній твір, в якому мають право на існування і історична достовірність, і художній вимисел.
Яка ж тема твору? Це показ синівської відданості батьківщині, полум'яної любові до рідної землі князя Київської Русі Ярослава Мудрого та широкого кола простих людей, які в жорстоких боях із різними нападниками завжди відстоювали волю і незалежність своєї батьківщини.
У передмові до п'єси І. А. Кочерга визначає ідею поеми: «В цілому ж ідею поеми можна визначити як нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь вітчизни, шукання, в якому Ярославу допомагають не тільки друзі, але і ті, хто, як Микита, повставали проти нього зі своєю особистою правдою, або ті, хто, як Журейко, були скривджені князем, але врятували його в біді, бо всіх їх єднала і примиряла любов до вітчизни, до Києва, причаровувала приваблива особистість Ярослава».
У своїй поемі І. А. Кочерга підносить проблему миру як найвищої людської цінності, запоруки процвітання держави і народу. Він високо оцінює синівську любов до рідної землі і князя, готовність до захисту свого краю від ворога. Ці питання є актуальними і для нашого часу, бо доля народу і доля держави є нероздільні. Своєю п'єсою І. Кочерга категорично заперечує і антинаукову теорію про нормандське походження Київської Русі..
«Своєю поемою Іван Кочерга вчить нас любити свою історію, своє славне минуле, і в цьому велике патріотичне значення його твору»,— підкреслював Олександр Корнійчук.

СЮЖЕТ І КОМПОЗИЦІЯ ПОЕМИ

У п'єсі «Ярослав Мудрий» немає єдиної стрижневої сюжетної лінії — всі лінії твору перетинаються в образі князя, всі найважливіші події стосуються саме його. Найголовніші з них: стосунки Ярослава і Микити, Ярослава і Журейка, Ярослава і Гаральда, Ярослава і Інгігерди.
Особливості сюжету в тому, що експозицією є перша дія п'єси, зав'язкою — друга дія, розвиток і загострення суперечностей — у другій та третій діях, кульмінацією п'єси є четверта дія, а розв'язку знаходимо у п'ятій дії. Всі сюжетні лінії твору підпорядковані головному драматичному конфлікту — боротьбі князя Ярослава з різними життєвими перешкодами за утвердження могутності і культурного розвитку мирної Русі.
Композиція п'єси теж має певні свої особливості. По-перше, твір складається, як уже зазначалось, з п'яти дій, кожна з якої має свій заголовок. П'ята дія поділяється ще на дві частини (першу і другу відміни), які мають ще і свою символіку: гуслі (символ прагнення Ярослава до поширення культури на Русі) та меч (символ захисту від нападників і утвердження князівської влади). Золоті ворота — це символ зодчества, мирного градобудівництва, про яке мріє князь Київської Русі. Особливістю композиції даного твору є і те, що всі події показані в хронологічній послідовності. Поему написано білим віршем, і велике значення для розуміння її змісту мають авторські ремарки і передмова автора на початку п'єси.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗІВ П'ЄСИ

Всі дійові особи п'єси поділяються на дві групи: історичні (Ярослав, Інгігерда, Єлизавета, Анна, Володимир, Сильвестр) та вигадані (Микита, Журейко, Милуша, варяги).
Центральним персонажем драматичної поеми є образ Ярослава Мудрого, на честь якого автор назвав свою п'єсу. Драматург намагався найпереконливіше відтворити дві основні риси князя — непримиренність до всіляких ворогів вітчизни (зовнішніх і внутрішніх) і прагнення до будівництва, культури й освіти народу.
«Ярослав показаний у п'єсі і спектаклі як натура цільна, вольова, могутня. Його невдачі й суперечності між прагненням до мирного влаштування, благоденства свого народу і жорстокою необхідністю всіма засобами боротися за саме існування своєї держави сповнюють образ великим драматизмом»,— писала газета «Правда» від 30 травня 1947 р.

І. А. Кочерга зображує Ярослава Мудрого як людину далекоглядну, цілеспрямовану, розважливу, яка доклала багато сил для збереження єдності Київської Русі, злагоди серед народу. Був великий князь жорстоким і добрим, мудрим і терплячим:

Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь.
Хто осквернить насильством справу миру.
Ярослав мріє:
Поставити на Росі города,
Щоб степова спинилася орда.
Бо не воювати хоче князь, а будувати прекрасні храми, переписувати книги:
Щоб, меч важкий поклавши і шолом
Палати білі й храми будувати .
І в Істини золотоверхий храм
Ввійти собі і двер відкрити вам.

Не всі розуміють князя. Внутрішні його недруги в особі дружини Інгігерди, монаха Микити та новгородських бояр змушують Ярослава і до жорстоких дій:

Людей учу я страхом і книжками,

Але і сам я у людей учусь.

Бо мудр народ, і житиме віками

В трудах і битвах вихована Русь.

Усвідомлення того, що «роками державне поле треба корчувать, щоб виросла на ньому благодать», робить вчинки Ярослава величними. Він створює перші закони «Руської правди»; будує храм на честь Божої Мудрості — Софіївський собор, що до сьогодні є величним пам'ятником великому князеві; створює першу на Русі бібліотеку.
Поряд із цим Ярослава зображено і як люблячого батька, який переживає через розлуку зі своєю дочкою:

Що тут робить? Віддать дочку кохану

В далекий край? О, ні, це гірше смерті .

Але обов'язок керівника держави зобов'язує його дбати про міжнародний авторитет:

Тому, хто руську правду поважає,

Завжди у нас і шана, і хвала.

І. А. Кочерга змалював образ князя Ярослава Мудрого в реалістичному плані з певним романтичним замилуванням цією феноменальною особистістю. Він оспівує його державну мудрість і далекоглядність, величність у помислах, відданість своїй батьківщині. Тільки м'яким серцем, сильною волею він міг згуртувати навколо себе народ.

Цікавим образом п'єси є образ монаха Микити — людини творчої, обдарованої, що малює заставки й мініатюри в книгах. Автор показав героя як людину неспокійної вдачі, драматичної долі. В його характері суперечать два почуття: помста за батька і любов до своєї батьківщини. Микита — син новгородського посадника Коснятина, якого Ярослав скарав, бо той «порушив спокій на Русі». Чинив він це не для власної користі, а в ім'я народу, батьківщини. Князь наголошує:

…вищих я не відаю скарбів,

Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,

Які весь вік я чесно боронив.

І поки жив, стояти я клянусь,

За руську правду і єдину Русь!

Микита розуміє правду Ярослава і, облишивши намір помститися, вирушає в далеку подорож. Коли ж, повернувшись, застає князя й Русь у біді, йде на битву з печенігами і віддає своє життя за Київ, за народ, за Єлизавету, яку дуже любить.

Сильвестр — вчений-монах, який символізує нашу духовність. Це людина, яка живе для своєї країни, вірою і правдою служить князеві, а саме, втілює в життя його мрію про створення бібліотеки. Він вдало керує монахами-переписувачами:

Потщитесь, браття, треба поспішати,

Щоб книги всі переписати нам.

Сильвестр — добрий порадник і помічник родини князя. При відсутності Ярослава саме він міг своїм теплим словом і молитвою розв'язати ту чи іншу проблему. Це вірний син своєї батьківщини. З палкою любов'ю говорить він про рідне місто:

Благослови, Господь, державний Київ,

Що на горі над голубим Дніпром

Пильнує мир і всі труди людськії.

Крилатими стали слова Сильвестра, що сповнені глибоко патріотичними почуттями:

Хто вип'є раз дніпрової води,

Тому ніколи Київ не забути.

Журейко — вродливий, ставний, чорнобородий, завжди заклопотаний і рішучий юнак. Має гарну фізичну силу, талант до вміння організувати навколо себе народ.

Каменщик Журейко не менше Ярослава любить свою вітчизну, щиро кохає свою дівчину Милушу. Коли варяг убиває брата Милуші і намагається скривдити дівчину, то він стає на захист, убиваючи варяга-вбивцю. Князь поклявся скарати юнака. Журейко залишає Київ, стає моряком-рибалкою. Дізнаючись про зраду Ульфа і Інгігерди, доповідає Ярославу. Державні інтереси йому не байдужі. Однак він не корислива людина, бо відмовляється від пропозиції Ярослава залишитися при дворі. Журейко вдруге рятує Русь та Ярослава, коли приводить новгородські полки на допомогу князеві під час битви з печенігами:

Побіда, княже! Господа прослав!

Побито вщент поганих супостатів.

Інгігерда — шведська принцеса, княгиня, дружина Ярослава. На початку п'єси автор зобразив її войовниче настроєною проти князя. Його плани і мрії для неї були чужими. Вона навіть готує з Ульфом змову проти Ярослава, бо була владолюбною людиною, чим заслужила від нього гнівний вигук: «У монастир замкну я Інгігерду!». Чотири роки життя в монастирі змінює її характер. Вона розуміє дії Ярослава, бачить у ньому мудрого політика, дбайливо батька, доброго чоловіка:

…Багато сліз сама я пролила .

Зате тепер навчилась шанувати

Любов і мир родинного житла .

Прости мене, мій княже господине,

Коли тобі я болю завдала.

А під час битви з печенігами вона молиться:

О Господи великий» милосердий,

Злих ворогів на Русь не допусти!

І Ярослава в битві захисти!

Обороніть нам руськую країну,

Ми ж вам церкви збудуємо святі!

Чільне місце у творі займає образ доньки Ярослава — Єлизавети. Молода князівна палко любить всій край. Перед розлукою з Батьківщиною вона тужить:

О Боже мій. покинуть рідний Київ

І рідний край . Я не знесу розлуки.

Однак Єлизавету Ярослав віддає заміж за Гаральда, норвезького короля, і вона покидає вітчизну. І хоч великою була любов Гаральда, однак Єлизавета помирає, дуже сумуючи за домівкою, за Києвом.

Про Київ все співала недосяжний

І так згасала, мов свята свіча .

Сповнені великої патріотичної сили слова Єлизавети:

Де я знайду чудових стільки книг,

Такі пісні, як в Києві у тата,

Що королів мудріший всіх земних.

А Київ наш — зелений і прозорий!

Дніпро широкий. кучеряві гори,

Палати білі, бані золоті.

Де ще красу подібную знайти?

І це все кинуть.

Вона перейняла від батька любов до книг, до рідної землі.

Патріотичні почуття простого люду розкриті і в діях скромної Милуші, дочки Людомира та коханої Журейка. Це ніжна, любляча донька, вірна подруга. Вона здатна на рішучий протест проти кривди, уміє знайти вихід зі скрутного становища. Саме вона врятувала свого коханого від жорстоких намірів Ульфа. Чільне місце в п'єсі займає план захисту Журейка від обіцянки князя покарати його. За любов, за вірність до рідних їй людей вона вмирає від смертельної рани. Дівчина назавжди залишилась у своєму рідному Києві. Траплялась можливість покинути цей край, але вірність, відданість своїй батьківщині, народу не дали можливості цього зробити. «Ой лишенько . Не можу ж я без болю покинуть Київ. Не спіши »,— ці слова Милуша промовила Журейку.

Не судилося молодим пізнати щастя.

Отже, герої п'єси «Ярослав Мудрий» — це патріоти свого краю, свого народу, мужні, красиві душею люди.

1. Операційний

Клоуз-тест «Проблематика твору, його значення»

1. Крилатими стали слова Сильвестра, що сповнені глибоко патріотичними почуттями: «Хто вип'є раз дніпрової води, Тому ніколи Київ не забути». З яким епізодом із життя самого автора вони пов’язані?(Батько Івана запропонував малому синові напитися із фонтана на Житньому ринку у Києві води (Самсон, що роздирає пащу лева), щоб ніколи не забути це місто)

2. Слова головного героя «вищих я не відаю скарбів, Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі, Які весь вік я чесно боронив» розкривають проблему… (миру.)

3. Сильвестр — вчений-монах, який символізує нашу … ( духовність).

4. Ярослав Мудрий створює перші закони … («Руської правди»); будує …(храм на честь Божої Мудрості — Софіївський собор, що до сьогодні є величним пам'ятником великому князеві).

5. Драматург намагався найпереконливіше відтворити дві основні риси князя —… (непримиренність до всіляких ворогів вітчизни (зовнішніх і внутрішніх) і прагнення до будівництва, культури й освіти народу).

6. П'ята дія поділяється ще на дві частини (першу і другу відміни), які мають ще і свою символіку: гуслі… (символ прагнення Ярослава до поширення культури на Русі) та меч… (символ захисту від нападників і утвердження князівської влади). Золоті Ворота — це… (символ зодчества, мирного градобудівництва, про яке мріє князь Київської Русі).

Складання сенкану на тему «Мудрість»

Мудрість
Набута, вистраждана.
Спрямовує, рятує, возвеличує.
Мудрість у шуканнях і гірких помилках.
Справедливість

ІІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап

Бесіда

1. У чому полягає актуальність драматичної поеми «Ярослав Мудрий»?

2. Розкрийте поняття психологізму та символізму драматургії Івана Кочерги.

3. Чому було неоднозначним і навіть загрозливим ставлення тогочасної критики до творів митця?

4. Які герої драматичних творів Івана Кочерги мені подобаються і чому?

5. Що корисного я виніс із уроку?

Складання схеми «Дерево мудрості від Івана Кочерги»

(Учні на аркушах у вигляді листочків аписують вислови із творів Івана Кочерги, які найбільше запам’ятались, прикріплюють їх до дерева на дошці)

Слово вчителя.

Художні твори пишуть люди, які мають письменницький талант. Справжні митці від природи наділені підвищеною вразливістю, здатністю спостерігати, сильною, яскравою уявою, багатою фантазією, умінням за допомогою художнього слова відтворити свої враження в життєправдивих образах. Не може також розвиватися талант без глибокого вивчення світової культури, науки, філософії. «Талант — це труд», — так висловився відомий український поет А. Малишко. Це все ми можемо сказати і про драматурга Івана Кочергу.

Драматургія Кочерги – помітне явище в антології української літератури ХХ століття. Він пройшов тернистий шлях від театрального критика, що писав комедійні фарси російською мовою, до глибоко національного драматурга, що усвідомлював роль своїх творів для осмислення складної історії народу.

Домашнє завдання

Обов’язково загальне.

Письмова характеристика образу Ярослава Мудрого

Диференційоване.

Намалювати ілюстрації або створити колаж до творів Івана Кочерги

4. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

Тема:	Поетична збірка Івана Франка «Зів’яле листя»: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені у сні…». Місце любовної теми, автобіографічність. Широка емоційна гама почуттів ліричного героя, утвердження невмирущості людських почуттів, ідеалу кохання.
Мета:	- допомогти учням відчути красу, художню довершеність любовної лірики поета; розкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великого майстра; - розвивати навички виразного читання, аналізу ліричних творів; - виховувати усвідомлення того, що любов – найвеличніше із людських почуттів, яке необхідно берегти й цінувати.
Обладнання:	портрет письменника, ПК, презентація уроку, аудіо запис пісень, дидактичний матеріал.
Тип уроку:	комбінований.
Теорія літератури:	лірика, ліричний герой, художні засоби, віршовані розміри, алегорія.
Перебіг уроку Ім’я уроку Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,

небезпечне оружжя – жіноча краса…

Іван Франко

Актуалізація знань учнів з теорії літератури

І. Організаційний-мотиваційний етап.

· Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Зустрічаймось. Вітаймося словом. Доброго осіннього дня!

Погляд – в погляд, і в руку – рука. Посміхніться, передайте тепло ваших долонь один одному.

Ми приходимо в світ для любові.

Любов… Кохання… Вічна тема кохання знайшла відображення у творчості Івана Франка, якого ми звикли ототожнювати з поетом-борцем.

Я син народу, що вгору йде…

Мій поклик – праця, щастя і свобода!

Так, дійсно, праця була титанічна, за свободу боровся до останнього подиху, а чи мав щастя? Як зазначав М. Коцюбинський, «людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного». Сьогодні поет відкриється нам як тонкий лірик.

· Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

Кросворд « Зів’яле листя». Робота з інформаційними пакетами.

· Постановка проблеми. Мотивація.

Ключем нашого кросворду є «Зів’яле листя».

Чому «Зів’яле листя»?

Чомусь так складається, що поетів найчастіше надихає не щаслива, взаємна любов, а нещасна, нерозділена. Саме під впливом страждань «солодкої муки» від кохання без відповіді народжуються незрівнянні, щирі поетичні рядки.

Так було й у Франка. Його особисті почуття, настрої вилилися у збірку «Зів’яле листя».

· Звернімось до імені уроку

· Цілевизначення і планування. Повідомлення теми і мети уроку

(Запишімо дату, класна робота)

Темою сьогоднішнього уроку є…

Мені цікаво, що ви хотіли дізнатися на сьогоднішньому уроці? Даємо відповідь, користуючись ключовими словами:

Я БУДУ ТОЧНО ЗНАТИ, ЩО…

Я ВІДКРИЮ ДЛЯ СЕБЕ…

Я ПЕРЕКОНАЮСЯ В ТОМУ, ЩО…

Вчитель: Удосконалимо вміння аналізувати поезії, спробуємо переконатися в тому, що любов – найвеличніше з людських почуттів, яке необхідно берегти й цінувати.

ІІ. Операційно-пізнавальний етап уроку.

· Когнітивний

Слово вчителя

Лірична драма Івана Франка «Зів’яле листя» вийшла в світ у 1896 році.

Вона об’єднала поезії переважно з сумними, журливими мотивами.

Зазирнемо до літературознавчого словника.

Жмуток – 1.невелика в'язка чого-небудь; пучок. 2.Про стан, коли кілька однорідних предметів зв'язані разом.

· Драма – літературний твір, для якого характерні серйозність конфлікту й глибокі переживання персонажів.

· Лірика – один із літературних родів, у якому життя відображається через передачу почуттів, переживань, думок.

Лірична драма — це такий драматичний твір, у якому помітну роль відіграють ліричні елементи. В центр зображення автор виносить внутрішній світ героїв. У ліричній драмі значно посилюються естетичні функції умовності, деформуються часові та просторові параметри, складнішою стає композиція, домінують асоціативні зв'язки.

Дактиль – трискладова стопа з наголосом на першому складі.

Ямб – двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

Перевірка випереджувального завдання

Домашнім завданням для вас було проаналізувати три жмутки збірки «Зів’яле листя»

Під час презентації домашнього завдання виконуємо завдання № 2 інформаційного пакета.

Паспорт збірки

	*Перший жмуток*	*Другий жмуток*	*Третій жмуток*
К-сть поезій	21	20	19
Жінка, якій присвячено	Ольга Рошкевич	Юзефа Дзвонковська	Целіна Журовська
Образ, з яким асоціюється	«одна невинна, як лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»	«гордая княгиня», «бліда, мов місяць, тиха та сумна»	Загадкова, «мов сфінкс», очі – «яркі, страшні, жагою повні, що аж серце стине»

- (Вчитель після виступу просить учнів зачитати заповнені кластери)

- У який період життя письменник створив збірку?

Орієнтовна відповідь

Збірку «Зів’яле листя» під заголовком «Лірична драма» Іван Франко створював протягом десяти років з 1886 по 1896 рр. Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема, неподіленим коханням, звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття.

То чому ж лірична драма?

- Відомо, збірка «Зів’яле листя» має декілька розділів. Прошу назвати їх.

Орієнтовна відповідь

Збірка «Зів’яле листя» складається з таких розділів:

І. «Перший жмуток» позначений здебільшого весняним, життєстверджуючими мотивами «молодої любові», присвячений оспівуванню кохання, та з’являються перші нотки смутку. Ліричний герой починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої. Герой марить своєю обраницею, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія – з відчаєм.

ІІ. «Другий жмуток» містить перлини інтимної поезії. Це поезія літа, спогадів про весну кохання, настроїв, туги й розлуки. страждання героя набувають загального характеру. Почуття песимізму і печалі дедалі зростають.

ІІІ. «Третій жмуток». Ліричні поезії цього розділу – пекельні переживання поета, викликані жорстокими умовами життя та нещасливим коханням, що довели його до відчаю. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкладає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно щезло безслідно. Ліричний герой осягає увесь біль нерозділеного почуття. Це найсумніший «жмуток». Нещасний закоханий прощається зі своєю помічницею – піснею, в думках – з коханою, з самим життям.

Недаремно Іван Франко дав збірці підзаголовок «Лірична драма». Три «жмутки» - це три події, зміст яких – життя, нещасливе кохання ліричного героя. Конфлікт дуже напружений: адже тричі йому «являється любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився у всьому, прокляв життя й поклав йому край.

Поетичний аналіз

- До якого жмутку ввійшли поезії, зазначені в темі уроку?

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

(Троє учнів виразно читають поезію під музичний супровід)

- Який художній засіб використав автор у назві зразка інтимної лірики

- «Кольоровий калейдоскоп»

Завдання: хочу звернутися до вашої уяви. Які кольори поетичного слова використав І. Франко у цій ліриці? Спробуймо створити з вами кольоровий калейдоскоп. Продовжуємо працювати з інформаційним пакетом: завдання № 3.

- У нас буде незвичне декламування твору юнаками, які спробують відтворити, може, свої почуття першого кохання, може, взірець почуттів своїх батьків, а може, почуття старшого покоління - дідуся та бабусі.

- Відтінки якого кольору переважають у поезії? Переконаймося, що І. Франко був художником слова. Тому не випадково ця поезія ввійшла до збірки, адже ми відчули і побачили всі кольори осінньої палітри.

- У вас попереду ЗНО, потрібно в пам’яті тримати багато інформації. Я хочу поділитися секретом кращого запам’ятовування поезій. Ось дівчата у нас виконали це.

«Гронування»

- Якими художніми засобами поезії змусив нас замислитись над вічним почуттям любові?

(епітети, порівняння, метафори, зменшено-пестливі слова, риторичні питання, риторичні оклики, анафора, поезія побудована на прийомі контрасту (словесний та на рівні фоніки), алітерація )

Яке кохання зображує Іван Франко у цій поезії ? (нещасливе, нерозділене, колюче, тернове…) Отже, провідною думкою є проголошення ліричним героєм свою приреченість вічно любити байдужу до нього дівчину і вічно страждати від цього.

Поезія покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.

Інтерв’ю «Літературна вітальня»

Учитель: Вашій увазі віртуальна зустріч з Іваном Франком.

Літературознавець: Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові. Іване Яковичу, а це насправді так?

Франко: Хвилини, в котрих я любив… були, може, найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості»

Літературний подарунок

Вчора я завдяки мобільному зв’язку мала цікаве інтерв’ю. Знайомтесь: Народна артистка України Раїса Недашківська. Артистка театру імені Івана Франка, перша виконавиця ролі Мавки у екранізації «Лісової пісні». Вона є палкою шанувальницею творчості Івана Франка.

(аудіозапис розмови, декламування поезії «Чого являєшся мені у сні»)

Ви чули голос живої легенди театрального мистецтва України.

«Чого являєшся мені у сні» І знову драма, і знову нерозділене кохання.

- Як ви гадаєте, чи можна ототожнювати ліричного героя цієї ліричної драми з особистістю автора?

- Який він, цей герой? (Чуйний, добрий, щирий, духовно багатий. Він палко, ніжно кохає. Це почуття окрилює його, додає йому сил боротися і творити; але він боляче переживає кохання без взаємності, і це породжує в ньому песимізм).

- До речі, не у всіх поезіях лір. герой схожий на автора. Ліричний герой – дуже закоханий, а Іван Франко, одружившись з Ольгою Хоружинською, в жодних спогадах не казав в її бік слова “люблю”, “кохаю”, вона для нього “жінка, яка була поруч…”

ІІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап.

Учитель: Образ зів’ялого листя алегорично-символічний, автор визначає його як завмерлеє в серці кохання.

Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу, а, може, від сліз землю, ніби хочуть її зігріти. На тих листочках закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі. (вірш )

У кожного з вас на парті поетичний конверт. Зліва – сердечко. Нехай від дотику ваших рук оживе, затріпоче зів’яле листя. Нехай конверт наповниться вашою творчістю, яку надихатиме Любов. (пісня у виконанні Козловського). Учитель оцінює відповіді учнів.

Сьогодні на уроці мені допомагали.

IV.Підсумок уроку

- Чи справдилися ваші очікування від уроку? (Стратегія «Мікрофон»).

Я БУДУ ТОЧНО ЗНАТИ, ЩО…

Я ВІДКРИЮ ДЛЯ СЕБЕ…

Я ПЕРЕКОНАЮСЯ В ТОМУ, ЩО…
V. Домашнє завдання

1. Обов’язкове: вивчити поезію «Чого являєшся мені у сні» напам’ять, створити паспорт цієї поезії.

2. За бажанням: скласти сенкан на тему «Кохання».

3. Надсилайте свої враження від уроку на адресу блогу.

Національна ідея як концентрований вияв ціннісних орієнтацій українського народу та її дихотомія

Лінкевич Л.П.

Національна ідея – філософія національного життя, його теорія й практика, особлива форма світобачення певної людності, спільноти через призму національних цінностей та ідеалів. У числі інших найістотніших моментів вона включає в себе передусім мету існування етнічної спільноти (на різних рівнях обгрунтування та проявів – від емоційних до науково виражених і ґрунтовно прорахованих), а також з'ясування її історичного призначення, системи ціннісних орієнтирів, стійких прагнень і уподобань.

Насамперед українська національна ідея може розглядатися як теоретичний вираз самоусвідомлення українським народом своєї самобутності та індивідуальності, власної самоцінки, права на самовизначення та самостійний розвиток, на національну незалежність. Осмислення її сутності, зародження та функціонування, або те, що філософи називають рефлексією, становить зміст філософії української ідеї [3]. Але слід зазначити, що він не є єдиним зрізом форми побутування української національної ідеї.

Варто вказати ще на один один аспект її існування. Він корениться у безпосередньому житті певної спільноти, її світоглядних переконаннях та ціннісних орієнтаціях, світоглядних особливостях, обрядах і звичаях, народній педагогіці тощо. У такому разі йдеться про утилітарно-практичний зріз вияву національної ідеї деякої історичної спільності людей. Отже, українська національна ідея тому проявляється не тільки у теоретичному, а й практичному виявах. Останній є не тільки важливим для існування українства, на наш погляд, в умовах історичного поступу українців він виявився наріжним.

Із цього приводу варто згадати, що один із найвизначніших релігійних філософів-екзистенціалістів М. Бубер вказав: «Ми говоримо про національну ідею, коли який-небудь народ помічає свою єдність, свій внутрішній зв'язок, свій історичний характер, свої традиції, своє становлення і розвиток, свою долю і призначення, робить її предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї долі» [1, с. 5]. Науковець і громадський діяч, головний редактор аналітичного журналу «Схід» Володимир Білецький зазначає: «Напевно, найхарактернішим для кожного українця є життєве кредо «Зроби себе!». Можливо, це і є серцевиною нашої «національної ідеї», яка формує будь-який народ, виділяє його з інших, є базисом розвитку, процвітання держави і культури, гарантом «довголіття» нації»[2]. Як бачимо, йдеться тут про цінність «філософії повсякденності» для існування української національної ідеї.

Отже, варто зробити наголос на цінності вивчення української національної ідеї у двох зрізах її існування – теоретичному й побутово-практичному.

Література

1.Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період / О.С. Забужко. – К.: Наукова думка, 1992, – 144 с.

2.Білецький Володимир. Це ми, Плането, – українці / Володимир Білецький // Електронний ресурс - Режим доступу http: //www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELE MENT_ID=85093

3.Анисимов В. Олесь Бердник: «Человеку суждено бессмертие» / В.Анисимов // Комсомольское знамя. – 4 апреля. – 1990. – С.4-5.

Історико-філософські концепції української національної ідеї вітчизняних мислителів: віхи історії

Лінкевич Л.П.

Теоретичне й філософське осмислення української національної ідеї відбулося в ХІХ ст. Однак її джерела сягають часів формування українського народу, його менталітету, а разом із ними й етнічної самосвідомості. Більшість дослідників пов'язує час утвердження українського етносу з появою та процвітанням його держави – Київської Русі [3]. Хоча існують й інші уявлення.

Злет національної самосвідомості українського народу відбувся в ХVІ – на початку ХVІІ ст. – у період культурно-національного відродження. На зламі цих століть, як вважають дослідники, й почався процес формування української нації, який проходив в умовах усенародної визвольної боротьби (Козаччина, Гетьманщина, Руїна). В цей час формується державницька свідомість як одна зі складових національної ідеї.

Знаменним явищем у культурно-історичному житті українців у ХVІІ – ХVІІІ ст. стала Києво – Могилянська Академія, що втілила у собі кращі надбання духовності народу, його національну самосвідомість. У цьому закладі панував дух Русі, Козаччини, громадянського гуманізму та патріотизму. Не випадково з її стін вийшло чимало активних поборників національних прав українців, виразників національного духу. Так, Києво-Могилянська Академія дала Україні філософа Г. Сковороду, який у своїй творчості найбільш яскраво виразив українську світоглядну ментальність, та Пилипа Орлика, який став автором першої конституції України [2]. Але найяскравішим виявом української національної ідеї кінця ХVІІ – початку ХІХ ст. дослідники називають анонімну «Історію русів»; головною темою цього твору є право України на самостійний державно-політичний розвиток.

Соціокультурне буття України протягом розглянутого часу стало тим підґрунтям, на якому національна ідея набула, крім того, й свого теоретичного, філософського осмислення. Саме в цей час відбувся новий вибух національної свідомості, що пов'язаний з періодом романтизму та діяльністю кирило-мефодіївців (Як відомо, одним із них був Тарас Шевченко – «будитель» України). Зокрема, у своїй праці «Книга буття українського народу» письменник Микола Костомаров уперше в українській історіографії з’ясував хід і сутність історії України, показавши, що український народ має свою історію, мову, культуру, психологію, що він є окремим народом, а не частиною «великоруського племені» [1, с. 8].

Пантелеймон Куліш обґрунтовував українську національну ідею на основі «хутірської філософії», через призму «єства душі» людини. Мислитель розглядає людину як духовну сутність. «Серцем» людина тягнеться до свого (народу, культури, історії, мови тощо), а розумом , «головою» – до чужого, до інших культур, мов. Українець своїм «серцем» пов'язаний з Україною, рідним краєм.

Але квінтесенція української національної ідеї постає у творчості Тараса Шевченка у формі творення особливого національного міфу. Головний предмет його поезії – Україна, що виступає у двох основних вимірах: як певна соціальна спільність, що реально втілена в історичній дійсності сьогодення, і як духовно-ідеальна спільність нашої минувшини, представлена високими заповітами «козацької слави», що має відродитися у прийдешньому. А це майбутнє – вільна, незалежна Україна («В своїй хаті своя правда, і сила, і воля») [2].

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. національна українська ідея вже осмислюється на політично-державницькому рівні у формі національно-політичних вимог та програм, головним змістом яких є політично-естетичне самовизначення української нації. М. Грушевський своєю історичною концепцією у праці «Хто такі українці й чого вони хочуть?» подає історіософське осмислення національної ідеї. У ґрунтовному дослідженні «Історія України – Руси» автор досить переконливо довів самобутність, автохтонність і окремішність історичного розвитку української нації [1].

У нинішній незалежній Україні національна ідея стала одним із державотворчих чинників, засобів консолідації української нації, національного відродження, побудови цивілізованого суспільства.

Друга половина – кінець ХХ ст. ознаменувались яскравими ідеями, що розвивали українську національну ідентичність. Зокрема слід звернути увагу на ідею націотворення Олеся Бердника, відомого у світі мислителя, письменника, громадського діяча.

Отже, варто наголосити, що практичний вияв мав як світоглядно-ідеальні, так і утилітарно-повсякденні форми існування. Значну роль у його існуванні відігравала як народна творчість, так і мистецька спадщина українців.

Література

1. Назаренко М. Интервью Бердника / М. Назаренко // Бульвар. — № 15 (34). – 1996.

2. «Людино, обери свою долю: серце дитини, меч воїна, крила орла...».– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lab.org.ua

3. Бердник Олесь. Пора звести Блакитний Храм! / Олесь Бердник. — Київ-Нью-Йорк: Накладом Видавництва М. Коць, 1989. — 22 с.

Творчість Олеся Бердника в контексті української літератури ХХ століття

Лінкевич Л.П.

Літературознавець В’ячеслав Медвідь у статті «Українська культура: мистецтво і доля» зазначає, що українська проза 60-80-х років ХХ століття прикрашена постаттю фантаста Олеся Бердника, чиї романи «Чаша Амріти», «Зоряний Корсар», «Хто ти?» «сприяли прориву української духовності у незнані доти виміри буття» [5, с.2].

Напевно, саме таким оригінальним тематичним поєднанням «української духовності» та фантастичності Олесь Бердник і викликав інтерес у тогочасному суспільстві. Показово, що Громовиця Бердник, донька письменника, прокоментувала це так: «Багато людей називають батька своїм учителем, але він казав: «Я не учитель, я друг і натхненник... І якщо комусь близькі мої погляди й думки – ми супутники на вічній дорозі пошуку...» [3].

Означимо основні віхи діяльності письменника, громадського діяча, футуролога Олеся Бердника. Після виходу першої книги «Поза часом і простором» Олеся Павловича у 1957 році його прийняли до Спілки письменників. Книги розходилися миттєво. З одного боку, митець мав, безсумнівно, славу і народне визнання. Та «вдячність» із боку влади не змусила себе чекати. Якою трагічно близькою до життєпису Тараса Шевченка є біографія Олеся Бердника [2]. Мабуть, тому, що обоє митці були яскравими провідниками української національної ідеї як у творчості, так і в житті (достатньо хоча б подивитися на прагнення Тараса Шевченка носити елементи українського народного костюму, так само, як і у Олеся Бердника).

Як і Тарас Шевченко, Олесь Бердник є відомим художником. Його малярський доробок вражає образами вогняної Діви-України.

Заслуговує на увагу й пісенна творчість Олеся Павловича. Неповторною, чаруючою є кожна з пісень на слова поета, яка не залишає жодного байдужого серця. Романи та повісті письменника пересипані цими перлинами поетової творчості. Всі позитивні герої – це творчі люди, яких постійно в житті супроводжує, надихає, возвеличує пісня [4].

Отже, варто посилити увагу, як видається, на тому, що Бердник – людина багатогранного таланту: письменник, композитор, художник. Пісенна творчість Олеся Бердника, як і Тараса Шевченка, стала улюбленою у народі, оскільки вона черпає сили від джерел духу нації.

Але Олесь Бердник мав ще один вияв своєї натури – був палким патріотом своєї землі. Про активну громадську діяльність Олеся Павловича свідчить той факт, що він у 1991 році балотувався на пост Президента України, його передвиборна програма зафіксована в «Літературній Україні» від 29 серпня 1991 року [1, с. 4].

Тяжко хворіючи, письменник жалкував тільки за двома речами: він не встиг дописати останній роман «Пастка для Будди», не відбулася його зустріч із Папою Римським Іоанном-Павлом ІІ, який, прочитавши книги Олеся Павловича, хотів зустрітися з ним, але хвороба письменника стала на заваді.

Працюючи з архівними та музейними матеріалами, ми дізналися, що у складі археографічної комісії Тарас Шевченко у 1846р. відвідав м.Житомир. І Олесь Бердник в 90-х роках ХХ століття читав лекції житомирській молоді в музеї космонавтики.

Показовим видається й те, що твори Олеся Бердника перекладені на багато мов. Так, роман «Зоряний Корсар» вийшов у 26 країнах світу. Згідно з підрахунками канадських дослідників, Олесь Бердник входить до першої десятки східноєвропейських авторів, що перекладаються на англійську та французьку мови. А зараз його книги повертаються і до нового покоління шанувальників фантастично-філософської літератури. Ідеї письменника стали відомими у світі [4]. Далеко не кожний український сучасний письменник може похвалитися таким визнанням, яке засвідчує його не пересічність як особистості та як українського митця.

Отже, опрацювавши біографію Олеся Павловича Бердника, можна стверджувати, що непроста за ідейним наснаженням і різноманітна творчість митця займає чільне місце у розвитку як української культури ХХ століття загалом, так і української літератури зокрема.

Також виявлені підстави для порівняння детермінант творчості Олеся Бердника та Тараса Шевченка, а також з’ясовано, що багато в чому є подібними їх життєвий і творчий шлях.

Література

1. «Людино, обери свою долю: серце дитини, меч воїна, крила орла...».– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lab.org.ua

2. Медвідь В’ячеслав. Українська культура: мистецтво і доля/ В.Медвідь. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.literature.ua

3. Коробкова Т. Республіка Духу Олеся Бердника / Т. Коробкова // Сільські вісті. – 10 серпня. – 2007.

4. Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи. – Нью-Йорк, 1980, – 7-23, 9-23; 1984, – 3-9, 5-15.

5. Бердник Олесь. Вірю у перемогу народу: Слово – кандидатові у президенти України / Олесь Бердник // Літературна Україна. – 1991. – 29 серпня. – С. 4.

Націософія Олеся Бердника: регенерація ідей Кобзаря

Лінкевич Л.П.

Справжній письменник існує в межах тієї чи іншої національної культури насамперед як національний письменник, творець літературної національно-духовної дійсності. І, очевидно, лише концептуальне вкорінення у цей природний національний ґрунт будь-якої творчої особистості, за наявності нормального культурного діалогу, допомагає письменнику набувати певної універсальності – здобувати міжнародне визнання [3].

Дана стаття є спробою провести паралель між двома відомими національними письменниками, з’ясувати, у чому полягає культурний діалог між Олесем Бердником та Тарасом Шевченком.

«Загальнолюдське значення мають саме вершини національної творчості»,– слушно зазначав Микола Бердяєв [2, с. 155]. Це прямо стосується і генія Олеся Павловича Бердника як найвищого ступеня буття великого письменника. Геній не просто виражає сутність національної спільноти, а формує її.

Як у Шевченка, так і у Олеся Бердника, українську національну ідею вбачаємо майже у кожному написаному творі: малярському чи літературному. Найбільш концептуальним у цьому плані постає передмова до невиданого «Кобзаря» 1847 року із зверненням до «братії моєї української возлюбленої», в якій фундаментально закладені сутнісні риси українського націософського мислення, що лише розвиватимуться у наступні півтори сотні років.

У працях Тараса Шевченка та Олеся Бердника бачимо утвердження конструктивних націотворчих ідей. Наприклад, як по-філософськи масштабно Т.Шевченко писав про пізнання («розпізнання») власного народу: «...прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони (українці) співають, як вони говорять меж собою, шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, - то тоді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський кшталт» [5].

Вкажемо, що Олесь Бердник ідентифікує Україну як рівну серед інших держав світу, самодостатню, самобутню, із власними культурними надбаннями: «І стане ясно духовним та соціальним шукачам, що Україна – не географічне, економічне чи політичне поняття, яке можна перекроювати так чи так!.. Нація, втрачаючи землю, географічний фактор, не зникає, якщо вона збагнула свою духовну сутність, якщо її нетлінний образ відтворився у невимірності душі її Синів. Тоді Нація стає невмирущою!» [1, с.18-19]

Водночас у обох досліджуваних письменників обґрунтовується й, на наш погляд, ідея самодостатності, але невідрубності національної української літератури , ширше - культури. Основною ознакою самобутності української держави Олесь Бердник визначає козацтво, а особливістю національної літератури – творчість кобзарів. Так, у статті «Де ви, кобзарі?» митець сам наголошує на суголосності його поглядів щодо кобзарства поглядам Тараса Шевченка: «І лише геній Тараса, пірнувши в бездонну криницю народної душі, віднайшов історичну правду, возвеличивши подвиг козацтва, а разом з ним – кобзарства, назвавши цим збірним ім’ям увесь свій багатоголосий поетичий доробок, напоєний із тисячолітньої ріки бунтуючих правічних сил» [1, 127]. Варто, як видається, звернути на це увагу.

І Тараса Шевченка, і Олеся Бердника безпідставно звинувачували у націоналізмі. Уявлення про націоналізм добре виражено у листі Т. Шевченка до чернігівського цивільного губернатора П.І. Гессе від 1 жовтня 1844 року, де йдеться про пріоритетність батьківщини у свідомості кожної людини («...мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле, и тогда бы она мне казалась краше Швейцарии и всех Италий») і утверджується обов’язок супроти неї: «...должно любить и гордиться своею прекраснейшей матерью. Я, как член ее великого семейства, служу ей ежели не на существенную пользу, то, по крайней мере, на славу имени Украины».

Вкажемо, що свій погляд на проблему націоналізму оригінально подає Олесь Бердник у статті «Свята Україна»: «Ми ж не дозволимо ні ставити нашу Матір над іншими Матерями, ні принижувати її або знищувати духовно чи фізично. Ми – українці– стверджуємо: НАЦІЯ, НАРОД – це неповторний живий дух буття, який дозволяє кожній індивідуальності проявити свою суть в слові, думці, дії, почутті, в подвигу, в пізнанні, в духові всеохоплення» [1, 4-5].

Суть великого письменника увиразнюється з позиції національного сенсу його творчості. Геній - це завжди творець нації, «біограф народу» (Л.Костенко) [4]. Шевченкові національно-герменевтичні питання – «...Для кого я пишу? Для чого? За що я Вкраїну люблю?..» [5] – варто вважати основоположними смисловими питаннями не лише для творчості самого Тараса Шевченка, а й для Олеся Бердника як продовжувача націотворчих ідей Кобзаря. Тут доречно буде навести приклад діалогу із есе Олеся Бердника «Свята Україна»: « - До кого звертаємось, перед ким декларуємо Основи Буття Святої України? Чи не відлунює наш голос у порожнечі?.. І запитає злобно рептилія: - На чому збудуєте ви вашу Святу Україну? Що маєте ви реально, щоб сформувати бодай пунктир якогось порядку? Всі ваші в’язниці не здатні вбити пробуджений дух! Хто згадує катів Кобзаря? А постать Тараса встає над згорьованою Планетою, розсіваючи зерна волелюбних ідей» [1, 6-7]. Якими актуальними видаються ці слова у нашому ХХІ столітті.

Таким чином, навіть наші короткі пропедевтичні спостереження і розмірковування дозволяють зробити висновок, що кожен великий письменник є не просто національним письменником у сенсі номінальної приналежності до тієї чи іншої національної літератури. Це насамперед письменник-націотворець, здатний утверджувати або навіть творити національну ідентичність читача. Саме такого типу великими національними митцями були і залишаються Тарас Шевченко та Олесь Бердник.

Література

1. Бердник Олесь. Золоті Ворота: Поезія, публіцистика, інтерв’ю / Упорядник та передмова Г. Бердник / Олесь Бердник. – К.: Смолоскип, 2008. – 416 с.

2. Бердяєв Н. Національність і людство / Н. Бердяєв // Сучасність. — 1993. — № 1. — С.154—157.

3. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період / О.С. Забужко. – К.: Наукова думка, 1992, – 144 с.

4. Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури / Л.Костенко // Урок Української. – 2000. – №2 . – С.2-8.

5. Шевченко Тарас. Кобзар / Тарас Шевченко. – К.: Молодь, 1967. – 670с.

6. Шевченко Т.Г. Листи // Шевченко Т.Г. Зібрання творів: У 6 т. (вид., автентичне 1—6 томам «Повного зібрання творів у дванадцяти томах») / Редкол.: М.Г.Жулинський (голова) та ін. - К.: Наук, думка, 2001. - Т.6. Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т.Шевченком або за його участю. - 2003. - С.11—239.

7. Шевченко Т.Г. [Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря»] // Шевченко Т.Г. Зібрання творів: У 6 т. (вид., автентичні 1-6 томам «Повного зібрання творів у дванадцяти томах») / Редкол.: М.Г. Жулинський (голова) та ін. - К.: Наукова думка, 2001. - Т.5. Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. «Букварь южнорусский». – С.207—208.

«Блакитні храми» національного духу Олеся Бердника: Українська Духовна Республіка

«Олесь Бердник ― постать духовна, сказати б, піднебесна. В ньому фізичне і духовне було в ідеальній гармонії. Високий, урочий, він стримів і сам до горніх висот, і кликав, і вів за собою громаду. І зовні, і внутрішньо він належав до касти жерців, пророків, проповідників. Мрія його - створити Духовну Республіку - вела подвижника все життя», - писав український письменник Борис Олійник. Пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність [5]. Як пронизливо звучать ці слова.

Протягом 1974-1989 років Олесь Павлович працював над есе «Пора звести блакитний храм!». Десять років минуло, як письменник пішов у засвіти, майже чверть віку - з часу виходу цієї праці. Проте вона актуальна і в наш час, тільки вслухаймось: «Ступаючи нині на цю нову, небувалу стежину, слід пильно придивитися довкола, щоб не тягти у прийдешність прадавніх паразитів, що присмоктуються звідусіль. А разом з тим – відтворити тотожність, єдність з правічним національним коренем» [1, с. 137]. В есе спостерігаємо виразну смислову настанову знайти «ядро нашого історичного буття», що стосується художньої творчості й увиразнює в національно-духовному плані поняття «свободи духу». «Націю, позбавлену творчої потенції, - стверджує письменник, - асимілювати легше. Так було завжди. Так є тепер» [ 1, с. 139].

Отже, можна стверджувати, що центральними націотворчими питаннями стають глибокі філософсько-герменевтичні міркування Олеся Бердника: «Хто ж ми? Хто ж ти, Український Брате? Що таке нація?» [1, с. 137, 139, 145]. Як не дивно, напрошується й проведення паралелі з ідентичними питаннями майже двохсотрічної давнини.

Якщо згадати «Посланіє» Т. Шевченка, то неважко помітити, що ціла його художня спадщина є відповіддю запитувального мислення саме на такого типу патріотичні питання: «Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?..» [7] – питання, які безпосередньо випливають зі сфери національної екзистенції і спонукають «розглядати... індивідуальну ідентичність у межах нової культурної ідентичності нації» [6, с. 105]. Тобто кожен великий національний письменник підпорядковує своїй творчості цілу націю, усіх, за Т.Шевченком, «мертвих, живих і ненарожденних земляків» [7, с. 315] .

Явною ремінісценцією Кобзаревого прохання згадати його в колі великої родини є, на наш погляд, звернення головного героя психоаналітичної феєрії «Вічне начало». На жаль, Олесь Бердник встиг написати лише першу частину цієї запланованої трилогії. «Друзі мої, рідні мої, як же нам жити далі? Як віднайти спокій, щоб знову сміятися, спати, працювати, сідати до столу, цілувати кохані уста, розмовляти з людьми про буденні речі? <…> ми нічого не можемо вдіяти супроти законів Природи чи Бога, підростають діти, ми їм готуємо шлях до радощів і горя, до падінь і перемог! Така динаміка і логіка цього світу, і постати супроти нього – марна трата часу і енергії духу! Вип’ємо, згадаємо наших незабутніх і будемо сподіватися, що й нас, можливо, дехто спом’яне незлим, тихим словом…» [2, с. 7]

Наведемо приклад й інших роздумів головного героя феєрії «Вічне начало», які суголосні роздумам ліричного героя романтичної поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка: «Як ми легко забуваємо спільне минуле! Як байдуже проходимо степовими путівцями, навіть не глянувши на високі могили, що примарами бовваніють над обрієм? Хто там похований? За що убитий? <…> Чи живі ще його спадкоємці, чи відчувають вони тяжіння цих могил – знак бунтівного духу?» [2, с. 8].

Повернемося, крім того, й до ідеї зведення «блакитних храмів духу» Олеся Бердника. Письменник закликає сучасників віднайти глибинне ядро національного характеру – дух вільнолюбного козацтва. Митець вірить у «регенерацію, воскресіння народного організму» [1, с.138].

Отже, на думку мислителя Олеся Бердника, свобода духу проявляється через слово, думку, почуття, які формує нація. «Саме нація дарує людині мову, традицію, естафету історичних досягнень і місію спадкоємності творчості» [1, с. 140]. Нація ж, таким чином, постає в уявленні письменника однією з гілок «глобального Древа» людства у космічному «Саду Життя». А людина є листком на національній гілці, оскільки «позанаціональна людина – фікція, перекотиполе, потенційний зрадник, який не має творчої пуповини, а отже, готовий до паразитування в лоні будь-якого народу» [3, с. 140].

В есе Олеся Бердника «Пора звести блакитний храм!», окрім націотворчих ідей Кобзаря, чітко прослідковується ще й філософська ідея Григорія Сковороди – філософія кордоцентризму: гарантом діяльності Духовної Республіки має стати «безсмертне серце нації, уособлене в минулому, сучасному, прийдешньому, в ентузіастах духовного ступеня національного життя». Саме на «підмурку людського серця» мають вирости й повстати блакитні Храми Духу [3, с. 144].

В 1989 р. письменник створює громадську організацію «Українська Духовна Республіка», діяльність якої була спрямована на реалізацію ідеї Духовних Націй. Олесь Бердник вважав, що «ядром консолідації має бути Дух у всій його всеохопності: мистецтво, культура, наука, релігія, філософія, любов, краса, безстрашна думка, прагнення до свободи» [4].

У 1990 р. у прикарпатському місті Коломиї відбувся Перший Всесвітній Собор Духовної України, куди приїхали тисячі українців з усього світу, аби зустрітися із відомим письменником-фантастом. Для багатьох учасників дійства залишилися у пам’яті любов і щирість коломийчан. Під благословенням Божої Матері з Предвічним Дитям у рамках Собору відбулося Купальське свято на берегах Прута, хресний хід до Воскресінецької гори, де встановлено величезний хрест – символ народного воскресіння. Перший Собор отримав благословення Папи Римського Івана Павла ІІ (у 1990 році). Усього відбулося 7 Соборів [8]. Ось так ідеї митця можуть впливати на культуротворення і одухотворення української нації.

У перші роки незалежності України Олесь Бердник зустрічався із першим Президентом незалежної України Леонідом Кравчуком, з яким говорив, що починати творення незалежної держави потрібно із національного і духовного відродження. Він був переконаний, що той, хто має владу, повинен мислити категоріями Всесвіту.

Можна зробити висновок, що сьогодні українцям не вистачає лідера такого масштабу, як Олесь Бердник, який би згуртував народ навколо патріотичних ідей.

Література

1. Бердник Олесь. Альтернативна еволюція / Олесь Бердник. – К.: Тріада – А, 2007. – 576с.

2. Бердник Олесь. Вічне начало / Олесь Бердник. – К.: Схід-Захід, 2011. – 285с.

3. Бердник Олесь. Золоті Ворота: Поезія, публіцистика, інтерв’ю / Упорядник та передмова Г. Бердник / Олесь Бердник. – К.: Смолоскип, 2008. – 416 с.

5. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років / Г. Касьянов. — К.: Либідь, 1995.— С. 137, 140, 161-164, 169, 173.

6. Литвин Антоніна. Полум’я пам’яті / Антоніна Литвин // Конференція «Всесвіт Олеся Бердника»: Збірка статей. – Житомир, 2007. – С. 8-12.

7. Шевченко Тарас. Кобзар / Тарас Шевченко. – К.: Молодь, 1967. – 670с.

8.Українська Гельсінкська Група. 1978 – 1982. – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983. – C. 73.

Життєвий шлях Олеся Бердника як «ключ»

до осягнення філософсько-світоглядних поглядів митця

«Якщо подивитися на книги та картини Олеся Павловича, то складається враження, що такі роботи могла виконати тільки людина, не обтяжена турботами. Але це не так, бо доля письменника була непростою», – згадує дружина Олеся Бердника В.С. Бердник-Сокоринська про свого чоловіка. Дійсно, немає жодного сумніву в цих словах [2].

Олесь Бердник народився 27 листопада 1926 року в с. Вавилові на Херсонщині в сім’ї коваля. Згодом сім’я переїхала до Києва. У 1932-1933 рр. майбутній письменник пережив сталінський голодомор, школярем – німецьку окупацію. В 1943 році Олесь Бердник добровольцем пішов на фронт. Після демобілізації закінчив театральну студію при Київському театрі ім. Івана Франка, став актором і водночас працював позаштатним журналістом у кількох столичних газетах [1]. За палкий виступ на зборах театру проти партійної політики в галузі мистецтва був засуджений за 58-ою статею.

На засланні Олесь Бердник почав писати. Перші сюжети. Перші образи. Перші рядки в «захалявній» книжці ( як колись у Тараса Шевченка). У 1957 році вийшла перша збірка фантастичних повістей «Поза часом і простором». У середині 60-х у пресі пішла атака на книги Олеся Бердника. Посипалися звинувачення: містицизм, ідеалізм, «православний гуманізм». Почалася підготовка до відлучення від літератури. Знову арешт (1979 р.), виключення з СП СРСР, пресинг з боку КДБ, обшуки в домі, вилучення друкарських машинок та рукописів, роки безгрошів’я та безробіття (доля митця цього періоду, безперечно, є дуже схожою на долю Т. Шевченка після заслання).

Як бачимо, була неоднозначна ситуація у творчості цього українського митця. Численні публікації та слава за кордоном, куди по дружніх каналах потрапили книги Олеся Бердника. І шанувальники зачитувались фантастичними романами письменника. Студенти називали його учителем життя [3; 6; 7], але з боку тогочасної влади репресії продовжувалися.

У 1984 році Бердник повернувся до напруженої літературної праці. Створив громадську організацію «Українська Духовна Республіка». Прочитав цикл лекцій із «нетрадиційної космогонії» під назвою «Школа Астросталкерів» [3; 4]. Митець дійсно був людиною з активною життєвою позицією.

18 березня 2003 року Олеся Бердника не стало. Родина виконала заповіт письменника: могила митця на Дніпровій кручі насипана за козацьким звичаєм у вигляді кургану в с. Гребені на території власної садиби. Остання воля Олеся Павловича нагадує рядки із «Заповіту» Кобзаря: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий…».

Відтак, знайомство з біографією Олеся Бердника дає змогу нам осягнути світоглядно-філософські погляди митця: його віру в розумну, гармонійну діяльність людини, нерозривну єдність з національним коренем, а також наголосити на цінності для митця ідеї створення Української Духовної Республіки як запоруки для вільного розвитку людини.

Література

1.Борисенко В. Зародження української національної ідеї / В. Борисенко // Київська старовина. – 1996. — № 1 – 2.

2. Василюк В.І. Національна ідея у творчості Т. Шевченка / Валентина Василюк // Вітражі. Збірник матеріалів викладацько-студентських наукових читань / За ред. В.Т. Чайковської, Г.Д. Левченко, О.О. Юрчук, В.І. Василюк. – Житомир: ЖДУ імені Івана Франка, 2009. – С. 50-54.

3.Коробкова Т. Республіка Духу Олеся Бердника / Т. Коробкова // Сільські вісті. – 10 серпня. – 2007.

4. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україн і/А. Русначенко – К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 210, 211, 212.

5. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К.: ВЦ “Академія”, 2006. – 752с.

6.Литвин Антоніна. Полум’я пам’яті / Антоніна Литвин // Конференція «Всесвіт Олеся Бердника»: Збірка статей. – Житомир, 2007. – С. 8-12.

7.Солдатенко В., Сиволоб Ю. Витоки і передвісники української ідеї / В. Солдатенко, Ю. Сиволюб // Віче. – 1993. – № 11.

Перегук духовних світів великих геніїв нації: Тараса Шевченка та Олеся Бердника. Поєднання особистого й суспільного у «Заповітах» митців

Глибокий відгук у серцях українців знаходять поетичні рядки Миколи Адаменка: «… в народу є осердя золоте, яке в собі тримає іскри Божі». Саме таким осердям українства є справжні аристократи духу Михайло Драгоманов, його славетна послідовниця Леся Українка, Сергій Єфремов, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Іван Багряний, Улас Самчук, Олександр Довженко, Олег Ольжич та інші національні світочі. Серед них – Тарас Шевченко та Олесь Бердник, велетні духу, наділені високим рівнем інтелектуального розвитку та самосвідомості. Творчість Великого Кобзаря стала глибинним підґрунтям та духовним корінням виразників нації, а мистецький світ Олеся Бердника – своєрідною кроною нашого красного письменства, української культури в цілому.

Досліджуючи однойменні твори Тараса Шевченка та Олеся Бердника, усвідомлюємо, що їх поезії стали нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу, адже з них до читачів іде потужний заряд любові, добра, світла. Націотворчість як основна смислова ідея допомагає нам зрозуміти велич Кобзаря та Олеся Бердника як літераторів і мислителів.

Відомо, що від часів Горація великі поети світу не раз зверталися до прийдешніх поколінь, висловлюючи свої найзаповітніші мрії, жадання, свою останню волю. Ці твори засвідчували різні світоглядні та естетичні позиції, але спільною в них виявлялась ідея егоцентризму. Тарас Шевченко залишив нащадкам заповіт нового типу, бо не про себе, не про особисту славу й шану думав поет. Його пристрасні думи-видіння зосереджені на долі поневоленої України, свого багатостраждального народу, зрештою – всього людства. «Заповіт» Т. Шевченка – це заклик-звернення до співвітчизників виборювати собі волю, будувати незалежну українську державу, яка поетові уявляється «сім’єю великою, сім’єю вольною, новою». Він торкається найсвітліших струн людської душі [4].

Вкажемо, що своєрідним естетичним маніфестом – заповітом стали також поетичні рядки великого Кобзаря, у яких він, звертаючись до вищих сил, благає, щоб його «слово пламенем взялось, щоб людям серце розтопило» і стало «кадилом істини».

Продовжуючи традиції Т. Г. Шевченка, Олесь Бердник у змалюванні майбутньої України як вільної сім’ї народів накреслює власні «Пунктири Грядущого», які складаються із заповітів Зоряним Братам, найдорожчій земній Жінці- Матері, Людям Землі. Для юних читачів створена «Хартія Свободи», у якій письменник стверджує, що світ єдиний і неподільний, у «корені його – Любов». Найбільш вражаючим є «Заповіт Україні», в якому митець благає Матір-Україну над усі скарби берегти Слово-Логос, щоб не щезнути в безодні Небуття, просить берегти душі дітей своїх, поставити на сторожі коло них Зоряне Слово. Як тут не згадати Шевченкове «Я на сторожі коло них поставлю слово». Читаючи «Заповіт Україні» Олеся Бердника, відбувається диво, хочеться в унісон із письменником промовляти слова: «Мамо-Україно! Дякую тобі за серце твоє незміряне, котре напоїло мене з джерела мудрості, вірності, краси й пісенності» [1].

Патріот Олесь Бердник закликає: «А нині – ставаймо під прапор Духовної України, народжуймось у небо волі, пам’ятаючи дивовижні заповіти невмирущого Кобзаря» [1].

Як феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше національне світосприймання, наше минуле й нашу надію на майбутнє, так і високопоетичні твори Олеся Бердника втілюють душу українського народу, його гідність, дух і пам'ять. І Тарас Шевченко, й Олесь Бердник для нас більше, ніж великі митці, вони національні пророки і мученики, розіп’яті і воскреслі.

Отже, творчість Олеся Бердника, як і багатьох українських митців, сформувала крону могутнього дерева життя українства, яка виросла з міцного коріння ідей націотворчості Тараса Шевченка. Кожен із нас своїми справами і помислами повинен прагнути стати паростком величної крони могутнього дерева життя.

Література

1. Бердник Олесь. Вічне начало / Олесь Бердник. – К.: Схід-Захід, 2011. – 285с.

3. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К.: ВЦ “Академія”, 2006. – 752с.

4. Шевченко Тарас. Кобзар / Тарас Шевченко. – К.: Молодь, 1967. – 670с.

4 коментарі:

Unknown18 листопада 2014 р. о 12:32
Дуже цікавий та змістовний матеріал. Обов'язково стане у нагоді при підготовці до уроків
ВідповістиВидалити
Відповіді
Ольга Руденко3 грудня 2014 р. о 13:53
Мені дуже сподобались Ваші матеріали. Дякую за цікаву інформацію! Обов'язково використаю деякі прийоми і на власних уроках.
ВідповістиВидалити
Відповіді
Unknown4 грудня 2014 р. о 13:02
Гарна демонстрація того, як "старі" теми уроків можна "оживити". Подобається, що Ви не захоплюєтеся методами й прийомами, а намагаєтеся відчути учнів, пам"ятаєте про головне завдання уроку.
ВідповістиВидалити
Відповіді
Unknown4 грудня 2014 р. о 13:47
Переконана, що Ваші розробки зацікавлять не одного вчителя...
ВідповістиВидалити
Відповіді

Людмила Лінкевич

Приклад

Українська література

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка

Стенд 1

Стенд 2

Стенд 3

Стенд 4

Стенд 5

Стенд 6

Стенд 7

Стенд 8

1. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

2. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

3. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

4. Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

Національна ідея як концентрований вияв ціннісних орієнтацій українського народу та її дихотомія

Лінкевич Л.П.

Історико-філософські концепції української національної ідеї вітчизняних мислителів: віхи історії

Націософія Олеся Бердника: регенерація ідей Кобзаря

Лінкевич Л.П.

«Блакитні храми» національного духу Олеся Бердника: Українська Духовна Республіка

Життєвий шлях Олеся Бердника як «ключ»

до осягнення філософсько-світоглядних поглядів митця

Перегук духовних світів великих геніїв нації: Тараса Шевченка та Олеся Бердника. Поєднання особистого й суспільного у «Заповітах» митців

4 коментарі:

Знаю	Хочу дізнатись	Вивчив
Як характеризувати героїв драматичного твору	Чому Меланка уособлює Україну	Персонажів драматичної поеми, проблематику твору